Під психосоматичними розладами розуміють симптоми і синдроми порушень соматичної сфери, обумовлені індивідуально-психологічними особливостями людини і пов’язані зі стереотипами її поведінки, реакціями на стрес і способами переробки внутрішньо-особистісного конфлікту.
Найбільш поширеним в психології вважається розуміння внутрішньо-особистісного конфлікту як «зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з однією тенденцій у свідомості окремого індивіда, пов’язане з гострими негативними емоційними переживаннями».
До класичних психосоматичних захворювань відносять хвороби, роль психологічних факторів в етіопатогенезі яких вважається доведеною:
1) есенціальна гіпертензія;
2) виразкова хвороба 12-палої кишки та виразковий коліт;
3) бронхіальна астма;
4) цукровий діабет;
5) нейродерміти;
6) ревматоїдний артрит;
7) ендокринні порушення (гіпер- та гіпотиреоз)
Близько до них розташовуються такі захворювання як: ішемічна хвороба серця, міома матки та деякі інші. (Багато інших — прим. моя)
Відправним пунктом психосоматики вважаються вперше проаналізовані З. Фрейдом конверсійні симптоми. Ціна, яку людина сплачує за те, що не може витримати своїх негативних емоцій, внутрішніх конфліктів, полягає в тому, що емоція витісняється зі свідомої сфери і заміщується органічним симптомом, що виявляється в порушенні функції якогось органу.
Ґрунтуючись на дослідженнях З. Фрейда, Франц Александер (США) запропонував термін «вегетативний невроз», симптоми якого є не спробою виразу пригніченого почуття, а фізіологічним супроводом певних емоційних станів (викликаних зокрема внутрішніми конфліктами). Ф. Александер стверджував, що специфічність клінічних проявів слід шукати в конфліктній ситуації. Основну увагу Ф. Александер приділив питанню емоційної специфічності вегетативних неврозів.
Якщо людині не вдається задовольнити бажання захищеності і підтримки, її вегетативні реакції маніфестують у спотвореному вигляді, що на думку Ф. Александера, є показником підвищеного парасимпатичного збудження.
Якщо пригнічуються можливості конкурентних і агресивних вчинків, то наслідком цього є тривалий стан збудження симпатико-адреналінової системи. Ці вегетативні симптоми є результатом не усуненого симпатичного збудження, яке триває тому, що не відбувається завершення адекватної реакції боротьби чи втечі.»